Далекий простір - Страница 18

Вони обійшли дерево і знову вийшли на стежку.

– Нас не знайдуть? – запитав Габр.

– Ні, – засміявся Окс. – Ми в Прозорій Плямі. Що це таке? Нашим попередникам із 16-го числення, чорт візьми, вдалося винайти нейтралізатори – це такі штуковини, хлопче, без яких нас би всіх виловили, як комах.

– Ви сказали «попередники»?

– Так, чорт візьми! Ти тепер маєш знати все. Давай присядемо.

Вони намацали біля стежки повалене дерево і сіли на нього.

– Тут тихо, – сказав Окс. – Так ось, слухай уважно. Зрячі час від часу народжуються всі ці числення, але Міністерство контролю їх виловлює і знешкоджує. Там є спеціальний відділ, який цим займається.

– Вони насправді думають, що мають справу з психічно хворими?

– А чорт їх розбере. Виконавці можуть думати і так, а про верхні ешелони ми нічого не знаємо. І от, уяви собі, люди, які бачили світ, потім доживають у квадраті 4-Б. І це відбувається вже багато числень… Що робити такій людині? Чи може вона забути про потрясіння, яке колись сталося в її житті? Колись дуже-дуже давно виникла група, потім партія, що складається з колишніх зрячих. Одне покоління працювало для іншого, і ось нарешті зрозуміли, хлопче: доки вони будуть сидіти в квадраті 4-Б, зробити щось неможливо, бо там усе під контролем. А спроби влаштуватися поза мегаполісом завжди провалювалися, розумієш? Адже вони промацують локаторами величезні території навколо, втекти і сховатися нереально. Дві або три віддалені бази, засновані в минулих численнях, були легко стерті з лиця землі. І тоді виникла єдина надія: зробити апарат, який би блокував щупальця локаторів.

– Як це? – запитав Габр.

– Як! Створюється пляма, невидима для локатора, чисте поле, розумієш?

– Хіба це можливо?

– Як бачиш, – засміявся Окс. – Над цим, сидячи в трущобах квадрату 4-Б, працювало кілька поколінь, таємно. Для цього засилали своїх людей у технічні лабораторії. Коротше, в минулому численні нейтралізатори нарешті придумали і відразу створили невидиму базу, на якій ми зараз знаходимося. Ти зрозумів, чорт забирай?

– Так.

– Ми вже третє покоління тут. Третє покоління…

– І про неї нічого не знають?

– Вони не розуміють, звідки ми з’являємося і куди зникаємо. А намацати нас руками не так-то просто!

Окс голосно засміявся.

– Тепер слухай, хлопче. – Він поклав Габрові руку на плече. – Якого біса ти зв’язався з цією бабою?

Габр весь напружився.

– Не будь мямлею, – сказав Окс. – Не тримайся за спідницю. Ти знаєш, хто тебе запхав у бокс-камеру?

– Я просив би не говорити про… – Габр затнувся.

– Протри очі, хлопче! Ми за тобою давно стежимо, ти був у наших розрахунках іще двадцять років тому. Чого ти так здивувався? У тебе прапрапрадід був зрячим. Ми маємо доступ до картотеки Центру статистики. Ми чекали. Вони чекали, і ми чекали, і ось ми тебе нарешті перехопили. А ти мало не зіпсував нам усієї гри… Довірився бабі…

– Я…

– Вислухай всю правду, тоді говори, – перебив Окс. – Якщо ти думаєш, що твоя дівчина зателефонувала в «екстрену допомогу» і за тобою приїхали, то ти просто бовдур.

– Звідки ви все знаєте?

– Ти слухай: її татусь працює в апараті Державної Наради. Сошка дрібна, але апаратна, зрозумів? Він дрижить за своє місце. От і викликав кого треба.

– До чого тут її батько?

– Ти хіба досі нічого не втямив? Істерична шмаркачка у розпачі їде до люблячих тата і мами і передає їм жахливі враження від твого марення. Тато і мама переконують її, що ти серйозно хворий і що заради вашої, чорт візьми, високої любові тебе треба негайно запхати в диспансер, інакше ти взагалі звихнешся. Зрозумів тепер? Через цю твою бабу ми втратили стількох людей. Якщо хочеш знати, хлопче, це одна з найбільш відчайдушних наших збройних вилазок. Уявляєш, що тепер робиться в Держоб’єднанні? 17 числень нічого подібного не було. Ну, ходімо. Досить теревенити.

Окс підвівся.

Вони пройшли повз якісь будівлі, звернули праворуч і зупинилися.

– Сюди, – сказав Окс.

Чиїсь руки легко торкнулися його чола.

– А якщо андростілл не допоможе? – запитав хтось, хто стояв поруч.

– Не базікай, Ніє!

– Зараз.

Габрові закинули голову і вилили якусь рідину.

– Закрий рота, – сказав жіночий голос.

– Тільки обережно, не пошкодьте йому око.

– Так, генерале.

Весь час, поки працювали над пломбами, заходили якісь люди. Про щось пошепки питали один одного.

Нарешті Габр відчув, як його очні западини після болючого ривка звільнилися.

– Пошкоджена шкіра, – сказав жіночий голос.

– Це не страшно. Ну, хлопче, – Окс підійшов до нього, – чого мовчиш?

– А що? – тихо спитав Габр.

– Що ти бачиш, чорт забирай? Ти розплющив очі?

– Так.

– І що ти бачиш?

– Нічого.

– Як нічого? Триста чортів! Ведіть його у двір! Швидко!

Його вивели на подвір’я, там гріло сонце.

– Що?! – Хтось тряс його за плечі.

– Нічого, – майже прошепотів Габр.

Потім він ніби кудись провалився. А коли прокинувся, то почув рух і шум натовпу.

– Чорт візьми! Чорт візьми! – кричав не своїм голосом Окс. – Вони його встигли осліпити!

Із книги «Незатребувані діапазони почуттів»

Автор Зарх Лінк. Час видання – третій сектор 14-го числення. Інвентаризаційний номер 18-ЛЗ-44387. Ящик № 36744495. Два примірники. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

Розділ 3. Межі та їхні характеристики

Змалку нас навчають, що сім’я, діти, почуття прив’язаності один до одного – основні і єдині цінності, на яких ґрунтуються статеві стосунки. Вранці ми встаємо, гріємо їжу, потім поспішаємо на роботу. Наш світ обмежений квартирою, роботою, знайомою вулицею і розподільником, який забезпечує нас їжею. І ми любимо цей світ, у ньому нам комфортно, і близькі, що існують тут, насправді нам близькі – їх завжди можна помацати. І навіть якщо нам зрідка доводиться кудись їхати, у нас не виникає почуття дороги, відриву від близьких, адже, вирушаючи куди-небудь, ми не рухаємося з місця. Наш близький простір із нами і тільки чекає, поки знайомі речі і люди знову займуть у ньому свої місця. А в цьому останньому ми завжди впевнені.