Далекий простір - Страница 43

Але я звертаюся до тих, хто хоч якось зміг припустити немислиме: що повинна відчувати людина, яка звикла сприймати себе та інших у формі певного, витонченого одягу, якщо раптом вона чи хтось інший постає без одягу? Перш ніж звинувачувати мене в схоластиці, у вигадуванні неіснуючих ситуацій, нехай читач напружить іще трохи свою уяву і домислить той контраст, який мусить відчути така людина. Ми вдягаємося лише для того, щоб не було холодно нашому тілу; скидаючи одяг, ми не маємо жодних емоцій, жодних відчуттів, окрім холоду, що проникає в нас. Як не існує для нас незначних дрібниць на кшталт довжини пальців або, скажімо, кількості жирових відкладень, так не існує й різниці між нами одягненими і роздягненими. Не кажучи вже про інших людей – не замислюючись, яка їхня зовнішня форма, ми не замислюємося і над тим, одягнені вони чи роздягнені.

До чого я все це веду? Хоча сам я ніколи безпосередньо не відчував тих не пізнаних людиною почуттів, про які намагаюся розповісти, а все-таки можу уявити, якої сили почуття має переживати той, хто звик ту чи іншу людину сприймати в одязі, а потім раптом сприймає її без нього. Почуття це має нагадувати потрясіння.

Коли я запитав свою дочку, своїх знайомих, одягнені чи роздягнені ті, з ким вони мають справу щодня, вони спочатку не змогли відповісти. І лише потім сказали, що, очевидно, одягнені. Принаймні, на вулиці. І відразу спитали: «А яке це має значення?» Цей факт свідчить про те, наскільки ми не любимо думати, не любимо осмислювати речі, які здаються нам очевидними і тому ніби для нас не існують.

Новий термін, який хочу запропонувати, перш ніж остаточно перейти до поняття «сором», я почерпнув з того самого древнього рукопису невідомого автора. Його значення стає зрозумілим із наступної цитати: «Розстебнувши ремінь і скинувши спідницю, вона стояла, тремтячи, в одній білизні, дивилася на нього благальним поглядом. Він підійшов і звільнив її плечі від двох вузьких смужок. Тепер вона була голою і беззахисною перед ним, одягненим у важкі чоботи і старий військовий піджак». Відсторонимося відразу від слів, які називають тут невідомі нам частини одягу. Наскільки можна судити з рукопису, «спідниця» – це середня частина жіночого одягу, а «білизна», очевидно, ще один одяг, що надівається під верхній невідомо навіщо. «Чоботи» – можливо, щось пов’язане з прикрасою грудей, а «піджак» – частина одягу, що надівається на обидві руки. Але звернімо увагу на слово «гола». Воно повторюється в рукописові багато разів і саме тоді, коли мова йде про повне скидання одягу. Тож можна здогадатися, що «голий» – це той, який «без одягу», у власному тілі і тільки. У нашій мові це поняття просто відсутнє, і це теж характерно, адже мова відображає лише те, що має значення для її носіїв. Але коли нам байдуже, одягнені ми чи ні, якщо ми навіть не усвідомлюємо цього, – то й, відповідно, ми не виробимо поняття, що означає наш стан «без одягу».

Але річ іще й у тому, що «голий» – не просто визначення, яке констатує факт. У ньому не може не міститися сильної емоції, пов’язаної з переживанням згаданого вище «контрасту». Герої названого рукопису щоразу переживають сильне, незрозуміле нам потрясіння, коли залишаються «голими». Це, вочевидь, пов’язано з особливостями безпосереднього сприйняття форми людського тіла, про яку ми, повторюю, можемо лише розповісти за допомогою холодних описових, суто умоглядних прийомів. Але що ми відчували б, якби сприймали форму, голу форму?

Отже, ми підійшли впритул до пояснення ще більш складного поняття. Ось у якому контексті воно вживається: «Страх, змішаний із гострим почуттям сорому і одночасно з сильним бажанням зробити крок у безодню, стати його, опанував її. Вона не могла ні на що зважитися, охоплена протилежними почуттями. Тим більш вражаючим був результат, коли, без її участі, сильні руки змістили її з тієї точки, де вона завмерла, підняли над підлогою. Зараз не вона, а він був відповідальний за все. Її вже не було, вона розчинилася у своєму соромі, пережитому тепер як пекуча насолода». Що ми можемо зрозуміти з цього уривка? Насамперед те, що «сором» пов’язаний зі страхом і з бажанням, що це, швидше за все, різноспрямовані почуття і що з цієї різноспрямованості й виростає сила насолоди. Але водночас не можна не помітити, що «сором» – почуття мобільне. Спершу він виступає радше як страх, незрозуміла нам заборона на оголення тіла. Потім він долається, змінює свою внутрішню сутність, у нього вривається сміливість, зухвалість. Але від цього він не перестає бути соромом. І нарешті те, що було заборонене, тепер виступає як гордість і відкритість. «Сором» стає «пекучим задоволенням», випинанням «голизни».

Я розумію, що викладаю туманні і занадто абстрактні речі, але так говорити підштовхує мене інтуїція. Я і сам дивуюся, звідки у мене ніби досвід тих почуттів, яких я безпосередньо ніколи не переживав. Принаймні, яким чином мені стають настільки ясними, доступними незнайомі спочатку поняття?

Чи можемо ми провести якісь паралелі з нашим досвідом? У нас теж існують тілесні насолоди – наприклад, коли ми приймаємо електрованни, прослуховуємо тілограми. Зрештою, у нас є і статевий акт, і ми знаємо, що таке мить забуття. Але як це у нас відбувається? Ми відчуваємо теплоту тіла поруч, швидко збуджуємося, швидко звільняємося – і все. Все відбувається настільки миттєво, що не залишає майже жодних слідів. І це зрозуміло, якщо врахувати, що одна стать для іншої починає існувати не раніше, ніж тіло доторкнеться до тіла. І відповідно у нас виробилися рефлекси, миттєві, як спалах. Ми навіть не звертаємо на них уваги, вони не становлять частини нашого внутрішнього життя. Відразу після спалаху свідомість повертається, і ми ні про що не пам’ятаємо, ми не співвідносимо себе з цими спалахами. Тому в нас ніхто ніколи не говорить про них, суспільство ніби зацікавлене, щоби їх не осмислювали. Чи варто, мовляв, думати про такі дрібниці?